Університет складається з факультетів і 39 коледжів, а також 5 так званих гуртожитків — закритих навчальних закладів, які не мають статусу коледжу і належать, як правило, релігійним орденам. Всі іспити, як і більшість лекцій і лабораторних занять організовані централізовано, в той час як коледжі проводять індивідуальні заняття із студентами і семінари.
У жовтні-листопаді перед початком навчання, абітурієнти подають заяви в коледжі, які після розгляду оцінок і рекомендаційних листів проводять співбесіди — і, в деяких випадках, письмові тести. (Шкільні іспити у Великій Британії стандартизовані та проводяться не вищими школами, а центральними екзаменаційними комісіями (англ.examination boards), акредитованими державою). Оскільки місця в університет пропонуються до того, як більшість абітурієнтів закінчить шкільні екзамени, студенти, як правило, приймаються під тією умовою, що їхні оцінки до початку навчального року будуть не менші домовленого бала (англ.conditional offer).
Не допускається подача заяв, в один і той же рік, одночасно в Оксфордський і Кембріджський університети.
З X ст. в Салерно, Павії, Болоньї, Парижі існували університети. Там вивчали астрономію, право, латинську мову, філософію, медицину, математику. В Англії справи були дещо гірші: навіть серед духовенства було немало неграмотних. У 1096 р. був створений університет, що мав за мету дати священнослужителям повнішу освіту. Вибір впав на Оксфорд, одне з найбільших міст королівства. Але тільки за правління Генріха II Оксфорд став справжнім університетським містом. Якщо з часом через Оксфорд майже в обов'язковому порядку проходили члени вищого світу, то в середні віки до цього було ще далеко. Там навчались тільки священнослужителі, вони знімали кімнати у місцевих жителів і часто були бідними[джерело?].
У 1209 році через сутичку між студентами та міським населенням із Оксфорда втекла група студентів і професорів, які незабаром заснували Кембриджський університет.[19]
Майкл Кітінг — політолог, що спеціалізується на дослідженні націоналізму, європейської та регіональної політики, професор шотландської політики в Абердинському університеті